skip to Main Content

ОЛЕКСІЙ ШЕВЧУК: БОРОТЬБА З КОРУПЦІЄЮ – ЦЕ МІФ, ЯКИЙ ВИКОРИСТОВУЮТЬ ДЛЯ ВЛАСНОГО ЗБАГАЧЕННЯ

Коли у Європарламенті заявляють, що їх «непокоїть незакінченість українських реформ у судовій сфері та боротьбі з корупцією», у цьому є щось принизливе, бо іншими словами це означає таке: ми знаємо, що у вас всі крадуть, і ви за це нікого не караєте. Ми не будемо з вами співпрацювати». І це не меседж для «злочинної влади Януковича», це – заяви у вересні 2017 року, тобто на четвертий рік оновленої влади й активної роботи різних громадських діячів, яких називають «активістами». Ось тільки результатів боротьби з корупцією як не було, так і немає. Більше того, насправді вирішити проблему корупції однією лише правовою реформою не вийде апріорі, бо поточні правові реформи часто є лише нагромадженням нових законів на величезному пострадянському масиві. А антикорупційна реформа, окрім нових законів та судів, вимагає перш за все тривалих зусиль, витримки, системної роботи та культури чесності. Чого, на жаль, у нашому суспільстві все ще замало. Про все це ми  поговорили з відомим адвокатом Олексієм Шевчуком.

У ЗМІ все частіше лунають думки, що ніякої боротьби з корупцією насправді немає…

Це цілком очевидно, бо усі показники так званих активістів – дуті. Дивіться самі: вони створюють сайти, на яких потім навіть не оновлюють новини й де немає ані слова про їхні «розслідування». Вони ніде не працюють, інколи навіть офіційно залишаються безробітними. Вони не бажають отримувати якісну профільну освіту, натомість два місяці відвідують антикорупційні курси в Університетах Великих реформ. А потім починають робити те, що називається «відмивати бабло». Ці “активні громадяни” з усіляких там Transparency, Центрів протидії чогось комусь, Дитячих антикорупційних штабів стають звичайними аферистами, які, замість нормальної роботи, бігають скрізь і кричать, що навколо корупція. І за це отримують гранти «на розвиток реформ в Україні». Або проводять антикорупційні уроки в школах. Або надягають карнавальні маски – і бігають під судами. І це ще в кращому випадку, коли потрібно зробити так, «аби у донорів не було жодних зауважень до кожної витраченої копійки». Адже саме так нещодавно заявив Віталій Шабунін, коли його просто запитали, що саме було зроблено за грантом про повернення коштів Лазаренка в Україну. Бо кошти так і не повернуті, а грант в розмірі десятків тисяч доларів уже давно витрачений. А буває ж і гірше – коли організовують напади на суддів у їхніх кабінетах, палять шини, трощать меблі й обладнання.

Це вже якась «махновщина», чи не так?

Навіть гірше. Бо вірус «активістів» перекинувся на державну владу. І тепер усіх гнобить банда Нестора Махна в погонах, яка влаштувалася в кабінетах. Я як адвокат уже неодноразово стикався з тим, як правові «гопники» в шкіряних куртках (бренди яких змінюються з року в рік) і барсеткою в руках плюють на норми кодексу. Слідчі вже не використовують інших звернень до адвокатів, як «зщезни», «випаруйся», «щоб я тебе тут не бачив». Прокурори несуть до суду звинувачувальні висновки, яких навіть не читали. Суддів залякали настільки, що вони без жодних заперечень підписують те, що їм приносять прокурори. А активісти сворили безліч Громадських рад, які збираються лише тоді, коли треба прийти з мегафоном під суд і завадити винести рішення по якійсь конкретній справі. Громадські активісти діють на комерційній основі й цинічно використовують патріотичні гасла для прикриття злочинних дій. І справжня мета таких акцій далека від тієї, яку вони озвучують. Адже насамперед це одержання вигоди шляхом тиску на суддів для отримання «замовного» результату. Пікети й плакати, гучномовці, палаючі шини, сміттєві баки й зеленка, демонстрація гранат, сльозогінний газ, коктейлі Молотова, пошкодження майна суду, посягання на життя, здоров’я суддів і їхніх близьких родичів — далеко не повний перелік дій, які використовуються для тиску на суд. Не нехтують вони й публікаціями замовних статей. І хоч як би це не було сумно, але такі реалії українського судочинства, які свідчать про низький рівень безпеки суддів. І наслідки цілком очевидні: загроза життю і здоров’ю суддів і членів їхніх сімей, втручання в здійснення правосуддя, що ставить під сумнів незалежність і неупередженість суду. У нас зараз відбувається велика вакханальна імітація боротьби з корупцією, але аж ніяк не сама боротьба.

Ви можете навести конкретні приклади?

Звичайно. Як відомо, кохання живе три роки, то ось рівно на стільки й вистачило з 2014 року цих активних нероб без освіти, щоб вони почали відверто «палитися» і керуватися подвійними стандартами. Лише за останні декілька місяців ми були свідками того, як член правління Transparency Віталій Касько починає захищати корупціонерів, які разом із чиновниками з Міноборони завдали державі збитки на суму 149 млн грн. Центр протидії корупції Шабуніна звинувачується у податкових махінаціях, а сам Шабунін стає учасником кримінального провадження у справі про побиття журналіста. Алкоголь і жага до влади відверто знищує лідера Автомайдану Сергія Хаджинова, який п’яним трощить МАФи на Подолі. Активіст-фотограф, учасник усіх можливих Громадських Рад Роман Маселко підробляє адвокатом нечесних суддів і за гонорари підписує висновки про доброчесність. Координатор ГРД Віталій Титич стає адвокатом прокурора С.Горбатюка і схиляє суддів давати викривальні свідчення проти самих себе. Список провалів цих активістів лише за осінь 2017 року можна продовжувати і продовжувати. Але всіх їх об’єднує одне: більшість із них навіть не має уявлення про побудову й функціонування державних інституцій, а відсутність юридичної освіти не дає можливості навіть збагнути, які дурниці вони інколи пропагують.

Вибачте, але ж серед активістів є навіть колишні судді. Їх важко звинуватити у відсутності юридичної освіти.

Важко, але вони не можуть відмовитися від тренду «звідусіль – зрада!» і тому «вибірково» забувають про свої юридичні знання, коли це потрібно. Сьогодні вкрай важко знайти активного українця, який би не знав, що в країні відбувається судова реформа. Нещодавно Вища рада правосуддя ухвалила рішення рекомендувати Президентові України призначити перших 111 суддів нового Верховного Суду. Але щоб Верховний Суд почав працювати, Верховна Рада України мала ухвалити новий процесуальний закон – процесуальні кодекси, які враховують нову структуру судової системи України і в яких реалізовано загальні підходи, що  існують в європейському праві та відповідають викликам часу. Але активісти закликали цього не робити. Причина криється не в безпрецедентному обсязі й значенні цих законодавчих змін. І, як би прикро це не звучало, причина навіть не у бажанні зробити судовий процес кращим і оптимальнішим, не у вдосконаленні судівництва. Причина проста – довше залишатися в центрі подій. І тоді навіть колишні судді, а нині активісти (наприклад, Михайло Жернаков) починають писати незрозумілу маячню. Наприклад, про те, що в кодексах є правило, за якими судді будуть таємно вирішувати всі справи, заборонивши вхід усім зацікавленим. Але законопроектом лише передбачалося, що особи, які бажають бути присутніми в судовому засіданні, допускаються до зали судових засідань за наявності вільних місць до початку судового засідання або під час перерви. Це правило лише має на меті визначити часовий відрізок, протягом якого будь-яка особа може зайти до зали судового засідання. Вочевидь, це є розумним правилом, яке потрібне, щоб правосуддя здійснювалося без затримок на наведення порядку в залі судового засідання. Словосполучення “за наявності вільних місць”, на якому пан Михайло намагається спекулювати, не має жодного стосунку до обмеження прав і свобод громадян.

Є очевидним, що зали судового засідання не є безрозмірними й можуть вмістити лише певну кількість людей, які змогли б бути присутніми (стоячи чи сидячи) під час судового засідання, а тому згадана норма має на меті збалансувати інтереси учасників справи й інших осіб, які мають бажання спостерігати за перебігом судового засідання безпосередньо в судовій залі. При цьому кількість таких присутніх має залишатися в межах розумного, щоб судовий процес не міг перетворитися на фарс, коли сторонні по суті особи можуть опинитися, наприклад, поруч із суддею або навіть за його спиною. Також ця норма не дозволяє перервати судове засідання або іншим чином перешкодити захисту прав осіб, які за таким захистом звернулись. Інакше все це свідчитиме про очевидний та беззаперечний тиск на суддю, що виключає можливість досягнення головної мети правосуддя –справедливості судового розгляду.

А адвокати, які є серед активістів?

На жаль, ані досвід адвоката, ані юридичні знання не заважають активістам у їхній «нечесній» роботі. Наприклад, у ГРД була усталена і сформована практика подання до ВККС висновків про невідповідність кандидатів до Верховного Суду критеріям професійної етики й доброчесності за умови отримання таким кандидатом службового житла, його приватизації і подальшого відчуження третім особам на підставі цивільно-правових угод. Але, наприклад, кандидат Бондаренко С.І., маючи всі підстави для отримання такого ж висновку про свою невідповідність критерію професійної етики та доброчесності внаслідок таких же дій, не тільки уникнув отримання негативного висновку, а навіть отримав від ГРД позитивну інформацію про себе, яка й була подана до ВККС перед співбесідою. Більшого підтвердження подвійних стандартів у роботі ГРД й уявити важко, бо «потрібних» суддів активісти тягнули до ВСУ просто «за вуха», а «зайвим» – відразу палки в колеса. Та й, як на мене, цим адвокатам-активістам взагалі наплювати на своїх колег. Коли нещодавно детектив НАБУ побив у СІЗО адвоката Аліну Самарець, жоден із членів РГК не став дуже перейматися цією проблемою. Мовляв, ми будемо тримати це на контролі. Можливо. Якщо не забудемо. Та й поготів.

До речі, щодо судової реформи. Активісти також активно критикували так звану поправку Лозового про зменшення строків розслідування справ. Ваша думка?

Поправка Лозового має суто юридичний підтекст. Сама по собі поправка є прогресивною. Вона зменшить зловживання зі сторони правоохоронців, і акціонерне товариство “Правоохоронна система” нарешті перестане надавати комерційні послуги приватним особам. З іншого боку, іще треба подивитись, як поправка буде втілюватися на практиці. Сама по собі імплементація норми прямо в текст кодексу може бути заблокованою, бо поправка є трохи «сирою» і не пов’язана з іншими нормами. Хочеться сподіватися, що її можна відкоригувати й вона буде жити. Принаймні, протягом кількох місяців над нею мають попрацювати юристи. Адже на сьогодні 80% правоохоронної системи комерціаліазовано. І, до речі, так вважаю не один я — інші адвокати також впевнені, що поправка Лозового до КПКУ заблокує можливість маніпуляцій з ЄРДР. А злочини Майдану вже мали б бути доведені до суду ще рік тому, і не треба волати тепер, що «все пропало».

Чи зможе Україна, на Вашу думку, вислизнути з цієї пастки суцільного критиканства?

Зробити це буде нелегко. Бо у нас не лише країна невдоволених критиків. Але й держава службовців, яким наплювати на будь-яку критику. Головне – не можна критикувати «активістів», бо вони роблять піар тим самим корупціонерам. І для цього вхід до «касти активних» контролюється дуже ретельно. Яскравий приклад – це нинішній склад Ради громадського контролю при НАБУ. Десять із п’ятнадцяти членів Ради громадського контролю НАБУ – підприємці. Один член Ради — безробітний, а інший — студент. Цікаво, які такі дуже важливі “консультативні” послуги вони надають? І хто ж їхні клієнти? Хоч якось дотичними до права є лише сім осіб із п’ятнадцяти, а адвокатів взагалі тільки четверо… І тоді про яку професійну боротьбу з корупцією ми говоримо? Політична заангажованість цих «активістів» просто фантастична, бо з «Демальянсом» Найєма та Лещенка пов’язані відразу половина складу Ради — Марчук, Пересоляк, Романюков, Янченко, Маселко, Устименко, Хаджинов. Середній вік цих активістів —31 рік, серед них три дівчинки від 25 до 28 років і кілька студентів (від 20 до 24 років). І всі вони вже працюють аналітиками. Але це ті  експерти, які щось розповідають без наведення фактів, статистики й відсутності глибокої академічної підготовки, у яких завжди напоготові є декілька хльостких, але милих вуху середньостатистичного обивателя рецептів на всі випадки життя. Щось мені здається, що й слово «аналітик» скоро так само знеціниться, як і слово «активіст». Проблема наших громадян і читачів Фейсбук у тому, що ніхто зовсім не хоче вникати в суть того, що відбувається, і кожен думає, що це зробить хтось інший. Але й активісти теж цього робити не хочуть і не будуть. Їм це просто не потрібно. Вам не подобається, що немає сміттєвого бака? Беріть ручку, папір — і пишіть в організацію, яка експлуатує будинок, пишіть місцевому депутату, дізнавайтеся, скільки витрачено з фонду й вимагайте поставити бак? Не відповіли ? Адміністративна відповідальність. Знову пишіть і головне — доводьте до кінця, а не написав і забув. Будьте системними …

А як бути із закликами європейських інституцій про посилення боротьби з корупцією?

В Україні не працює формула “ми – Європа, і нам все дасть держава”, та й там ніхто нічого нікому не дає. Кожна країна індивідуальна. Піднявся із диванчика — і гарувати. Працювати, щоб трава була навколо будинку-висотки. Працювати 24 години на добу, поки не знесилієш! Ось воно, громадянське суспільство! Будуй, працюй і вкладай в те, де ти кожен день ходиш своїми ногами… Річ у тому, що всі ці реформи нічим не відрізняються від експериментів у лабораторіях, де так само потрібно передбачити, яким чином піде розвиток, яким буде вплив того чи іншого вірусу або ліків. Має бути концепція, спільно розроблена громадськими активістами, народними депутатами, профільними міністерствами.  Має бути встановлена чітка відповідальність за невиконання плану по підготовці цієї концепції. Після цього має бути чітко визначений той, хто має імплементувати цю концепцію. Має бути чітко визначений план по впровадженню. Наприклад, Програма розвитку до 2020 року — із чіткими строками й відповідальністю. І саме тут громадське суспільство/активісти мають контролювати й бити в баки біля ВРУ, якщо не виконується те, що вони спільно підписали. А не просто сліпо вимагати. Бо в нас як: від одних вимагаємо реформ, а гроші йдуть іншим, і вся ця модель не працює. Це нагадує вакханалію по розпилюванню державних коштів.

Ось і вся ситуація сьогодні щодо боротьби з корупцією. Я вже неодноразово піднімав питання законодавчої  неврегульованості інституту громадського контролю. І як це не дивно, але як представник адвокатури я все ще вірю, що антикорупційна реформа на сьогоднішній день не буде провалена й депутати приймуть закони, які дозволять долучати до діяльності Громадських Рад справжніх патріотів, а не непорядних людей. А поки ми шукаємо професіоналів там, де немає ніяких професіоналів. І тому боляче й страшно. Джерело: Zrada.today

Джерело: Zrada.today

Комментариев: 0

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Back To Top