Як минула перша “Заграва”: короткий огляд нового фестивалю

Колись етно-фестивалі в Україні були рідкістю. Вони асоціювалися переважно з вузьким колом шанувальників фольклору та рідкісними регіональними святами. Проте сьогодні українська традиційна культура переживає справжній ренесанс. З кожним роком з’являється все більше подій, які вдало поєднують народну спадщину із сучасними форматами та сенсами. Одним із таких нових фестивалів стала «Заграва», що відбулася минулої суботи на парковці простору «КультМотив».

Музична сцена, маркет виробів від українських крафтових виробників, невеликий фудкорт та низка інших активностей – основа майже будь-якого сучасного фестивалю. «Заграва» не стала винятком. На території також працювала перукарня, а всі охочі відпочити, випити коктейль чи повноцінно поїсти могли завітати до гастробару «КультМотив».

Певного етноколориту надавали тюки сіна, які були водночас декорацією та стільцями для тих, хто бажав відпочити.

Особливого етнічного колориту простору додавали тюки сіна, які водночас слугували і декорацією, і місцем для відпочинку відвідувачів.

Та перейдемо до головного – музичної сцени. Організатори зібрали невеликий, але доволі різноманітний лайнап. Усі представлені артисти у своїй творчості поєднують фольклорні мотиви із сучасними музичними жанрами: роком, електронікою, хіп-хопом, блюзом та іншими напрямами.

Відкривав фестиваль гурт «Шепіт». Молодий етногурт поєднує автентичний спів, живі інструменти та технобіти. На жаль, нам вдалося застати лише завершення виступу, проте навіть цього вистачило, аби побачити потенціал колективу. Не здивуємося, якщо за кілька років вони вже самі будуть хедлайнерами подібних подій.

Своєрідною протилежністю «Шепоту» в музичному плані став гурт «Krovna». Колектив існує лише рік, але вже встиг привернути до себе увагу. Народні мотиви та фольклорна тематика текстів тут поєднуються з важким металом. Для української сцени такий симбіоз не є чимось принципово новим, однак у «Krovna» це звучить переконливо. До того ж гурт намагається робити справжнє шоу. Поки що ключовим залишається слово «намагається», але це, радше, питання ресурсів та досвіду. Було б цікаво побачити їхній сольний концерт через кілька років, коли колектив стане більш впізнаваним.

Дуже енергійний сет на фестивалі представила Юля Юріна разом із частиною ансамблю «Ґвара». «Голубочки», «Беньки-Бубеньки», «Нема льоду» – лише невелика частина трекліста співачки. Вона вкотре довела, що автентичний народний вокал може ідеально поєднуватися з електронними бітами, елементами дабстепу та клубним звучанням.

Хедлайнером вечора став гурт «ДахаБраха», для якого цей виступ був єдиним в Києві (принаймні поки інших не планується) цього літа. Для нас це стало першим live-знайомством із колективом – і воно виявилося більш ніж вдалим. Усі учасники гурту є мультиінструменталістами, що яскраво проявляється під час виступів. Традиційне українське багатоголосся то здіймалося до майже первісного крику, то стихало до ледь чутного шепоту, пробиваючись крізь міський шум Подолу. Це була наочна демонстрація того, наскільки різним і багатогранним може бути український фольклор. Втім, описати виступ «ДахаБрахи» словами вкрай складно. Їх потрібно не лише чути, а й бачити та відчувати ту енергію, яку вони транслюють зі сцени.

Звісно, не можемо казати, що все було ідеально. У когось на виступі було погано поставлено звук, на маркеті було дуже важко пройти, особливо коли хтось йде на зустріч. Якщо покопатися можна ще знайти трохи дрібних огріхів. Але давайте враховувати – це перший фестиваль. І як на перший раз, все було зроблено досить непогано. А головне – для людей (вода по 20 грн, а не 200, як мінімум).

Наостанок зазначимо, що фестиваль відбувся за підтримки Azov.One. Кошти від продажу квитків та донатів були спрямовані на потреби 12-ї бригади спеціального призначення «Азов» НГУ.