Супергьорл – більше ніж тінь кузена (рецензія на фільм “Супергьорл”

Супергьорл уже кілька разів гостювала як на великих, так і на малих екранах, зокрема й у сольних проєктах. А історія загибелі Криптона демонструвалася ще частіше. Тому перед творцями фільму, як і всього оновленого кіновсесвіту DC, постало завдання — розповісти вже відомі історії інакше. Не повторювати попередників, а дивувати глядача. Чи вдалося це в «Супергьорл» — читайте в нашій рецензії.

В основу сюжету стрічки покладено комікс «Жінка завтрашнього дня». Хоча що це за Голлівуд, якщо до подорожі не підштовхне напад на песика (і це не спойлер, адже в синопсисі та трейлері про це вже йшлося). У Кари є лише три дні, щоб знайти Крема з Жовтих пагорбів (головного антагоніста нашої історії) та забрати в нього антидот. І тут криється перше питання до сюжету: головний злодій стріляє отруйними дротиками, але чомусь завжди носить із собою протиотруту. Ще й в єдиній дозі. Запитань би не виникало, якби автори не створили однобічного персонажа – відвертого соціопата, якого цікавить, здається, лише він сам. Тож навіщо йому антидот, окрім як для надання руху всьому сюжету, – питання відкрите.

Перенесення історії в космос здійснено насамперед для того, щоб розмежувати Супермена й Супергьорл. Створити логічну історію для Супергьорл на Землі лише за рік після виходу «Супермена» навряд чи вдалося б. Особливо з огляду на анонс фільму «Людина завтрашнього дня». Після перегляду розумієш: Супергьорл – це не її кузен. Якщо потрібно, вона готова піти на крайні заходи, і зробить це не заради себе чи задоволення власних амбіцій, а тільки тому, що захищатиме інших.

Щодо решти сюжету, то це міцний середняк для свого жанру. Ми не побачимо поворотів у стилі Шьямалана, адже всі сюжетні ходи легко прорахувати. Під час перегляду вже чітко розумієш, що станеться в найближчі п’ять хвилин екранного часу. І здебільшого ці передбачення справджуються. Проте це не вада фільму. Режисерові вдалося створити цілісну історію, яка стає повністю зрозумілою після перегляду всієї стрічки. Це історія дівчини, яка втратила майже все, що мала (і ризикує втратити останнє). Дівчини, яка шукає себе в новому світі й постає перед вибором: зануритися в себе чи стати героїнею для інших.

Сподобався також підхід із демонстрацією минулого героїні через флешбеки, які були не просто вставками, а органічно впліталися в сюжет кінокоміксу. Вони створюють основу для того, щоб співпереживати Карі. Без цих спогадів майже весь фільм перетворився б на кілька діалогів та екшн-сцен. Що ж до екшену, то його в стрічці, як на мене, забагато. До того ж він одноманітний: Кара проти посіпак головного антагоніста. Інколи за участі Лобо. Видно, що режисер прагнув відійти від стилю попередників, які так полюбили слоу-мо для демонстрації битв із надшвидкими героями, тому використав цей прийом мінімально. Проте більшість таких сцен знято неякісно. Фактично ми не бачимо самих поєдинків та облич – лише їхні результати. З одного боку, це логічно для героїні з такими надздібностями, а з іншого – візуально виглядає слабо. Це було б цілком нормально, якби йшлося про одну подібну сцену. Проте більшість сцен побудовано за однією схемою. Тому по-справжньому цікавою та пам’ятною виявилася лише перша екшн-сцена за участю Кари. Усі інші – більше про набір CGI.

Гумор непоганий, з акцентом на сірі та чорні нотки. Та й сама стрічка має похмуріший тон, на відміну від проєктів кіновсесвіту, що вже вийшли, тому і гумор відповідає.

Далі – про персонажів та їхнє втілення на екрані.У фільмі про Супергьорл творці мали б насамперед приділити увагу титульній героїні. Так і сталося. Кара – найкраще прописаний персонаж цієї історії. Її походи барами, небажання втручатися в конфлікти (і те, чому вона все-таки стає їхньою учасницею), її ставлення до світу – усе це стає повністю зрозумілим під кінець історії. Сама її подорож починається не тому, що вона героїня, а через загрозу втратити останнє, що залишилося від минулого життя, яке, на відміну від Кларка, вона пам’ятає. Проте цей шлях показує їй самій: вона – героїня. Кара завжди нею була, а те, що вона робила досі, – лише втеча від цієї правди.

Герой запам’ятовується настільки, наскільки якісним виходить антагоніст. І тут ситуація двояка. Крем із Жовтих пагорбів – це відвертий соціопат, який отримує задоволення від убивств. Автори створили плоского персонажа, без глибоких мотивів та опрацювання особистості. Але акторові, який втілив цю роль, віриш. Поставлене перед ним завдання він виконав бездоганно. Тому не погоджуся з закордонними рецензіями про «ніякого антагоніста». Так, це вам не Кіллмонгер або Джокер Хіта Леджера, але автори і не ставили за мету створити ідейного ворога для Кари.

Ще один персонаж, для якого, здавалося, цю роль і створили, – Лобо у виконанні Джейсона Момоа. Хоча попередній кіновсесвіт закрили, актор перебрався в новий, де втілив інший образ. І тут ще спробуй відрізнити, де Момоа, а де Лобо.А ось інші персонажі нічим не виділяються. Супутниця Супергьорл – ніби й одна з важливих постатей, але не пам’ятаєш навіть, як її звали. Хоча представлялася вона не один раз.

Що стосується CGI, то в спокійні моменти комп’ютерна графіка – на належному рівні. Творці непогано зобразили різні світи та істот, тому в такі миті їм віриш. Коли ж справа доходить до динаміки, візуальні ефекти виглядають недопрацьованими. До того ж у такі моменти викликає запитання операторська робота.

Саундтрек доволі непоганий. Кожна пісня чи авторська композиція звучить доречно, доповнює сцени та допомагає розкрити їх іще краще. Можливо, тут немає мелодій чи пісень, які надовго закарбовуються в пам’яті й асоціюватимуться саме з цією стрічкою, але загальний енергійний рок-вейв чудово підкреслює бунтарський дух головної героїні та додає динаміки кожній екшн-сцені.

Загалом фільм демонструє цілісну історію, яку легко сприймати, навіть якщо ви не бачили попередніх проєктів кіновсесвіту. Їх, звісно, небагато, але найтісніший зв’язок стрічка має із «Суперменом» (який, до речі, з’являється у фільмі). Думаю, автори залишили кілька підказок про те, чого чекати в майбутніх картинах. Упевнений, що деякі деталі ще виринуть на поверхню, можливо, навіть у наступній стрічці. Щодо інших моментів, то хотілося б вірити, що це завуальовані натяки, а не значні кіноляпи, які інакше просто не мають логічного пояснення.

Загалом, цей фільм є сміливим кроком для студії – відмовитися від штампування одноманітних фільмів за шаблоном вже наявного успіху, а готовність ризикувати. Нехай цей крок вийшов дещо нерівним, передбачуваним, трохи затягнутим через недосконалий сценарій (хоча стрічка й триває менше ніж дві години) та місцями з неякісною графікою. Усе це зрештою заважає фільму стати беззаперечним хітом на роки, проте він однаково залишається вартим уваги та хоча б раз сходити на нього до кінотеатру. Особливо якщо ви мрієте колись знову побачити Лігу Справедливості в кіно.