“Втомлена стріт 2” Schmalgauzen (огляд)

Гурт Schmalgauzen повернувся на «Втомлену стріт» давши велике музично-театралізоване шоу у просторі «Кит» на Виставковому центрі. З творчістю гурту знайомий давно, багато їх робіт входять до грайлиста, але наживо відвідав їх уперше. І виникло питання – чого раніше не ходив до них? Повноцінне шоу, де кожна пісня перебуває на своєму місці й у тандемі з мізансценами між композиціями створює цілісну історію. Початок і завершення вечора піснею «Втомленою стріт» створюють відчуття замкненого кола, у яке глядач потрапляє разом із музикантами.

Дві з половиною години (три, якщо рахувати з антрактом) музика перепліталася з кабаре, театром, поезією та танцями. Це той час, коли дійство на сцені забирає всю твою увагу і ти забуваєш про все на світі.

Музично програма поєднує фірмовий дарк-кабаре стиль гурту з елементами джазу, постпанку та естрадного драматизму. І все це наживо: вокал та музиканти, які віддаються на повну. Я й не знав, що мені так подобаються духові інструменти. До того ж кожен член гурту має свій момент слави на сцені. А ще слід відмітити вміння учасників Schmalgauzen імпровізувати, вплітаючи випадковості та ситуативні моменти у шоу.

Для цього перформансу організатори повноцінно використали простір, побудувавши цікаву сцену, яка імітувала вечірню вулицю – на неї гурт ефектно виїхав на ретро-автівках. Візуальну частину доповнювало світло, підсилюючи необхідні музичні моменти. А вдало підібрана приємна кольорова палітра дозволяла ще краще розглядіти дійство на сцені.

До звуку теж питань немає. Враховуючи велику кількість живих інструментів та специфіку простору, команді вдалося зробити максимально чисте звучання, яке було чудово чути і приємно слухати наживо.Якщо ж говорити про мінуси, то головний недолік заходу, який активно відмічали у Threads, – це шалена спека в приміщенні. Але будемо реалістами: на погоду гурт ніяк не міг вплинути, і зі свого боку вони зробили все можливе, щоб глядачі почували себе комфортно. Ну і самому гурту було в рази важче працювати під жаром софітів, поєднуючи це із шаленими танцями та грою на сцені.

А ось другий недолік уже більше залежав від організаторів, а саме – розташування екранів. Не буду говорити за другу та третю фан-зони, але в першій їх взагалі не було видно, оскільки монітори сховали за сцену. Логічніше було б підвісити їх десь зверху. З іншого боку, в першій фан-зоні вони фактично й не потрібні, а що відбувалося далі – важко сказати, можливо, там стояли додаткові екрани.

Проте, попри дрібні організаційні нюанси, Schmalgauzen створили унікальний для української сцени феномен, де музика не існує окремо від театру. Це живий емоційний досвід, який не замінить жоден студійний запис у навушниках. Тому на наступний їх захід квиток точно буде придбаний у перші хвилини.