skip to Main Content

БОГДАН САНІН: «ПСЕВДО-АКТИВІСТИ ДЕСТРУКТИВНО ВПЛИВАЮТЬ НА ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО»

Виявилося, що і самі судді не проти детальніше розібратися в тому, а що ж таке істина і справедливість у її абсолютному розумінні

Громадяни України як-то вже давно звикли, що в ідеалі в пошуках справедливості треба йти до суду. Звичайно, що і у суддів не все і не завжди виходить, і тому на адресу судової системи часто летять критичні стріли. Але коли ситуація в родині, бізнесі чи державі вимагає рішень, альтернативи суду немає. І в зв’язку з цим дивно, але виявилося, що і самі судді не проти детальніше розібратися в тому, а що ж таке істина і справедливість у її абсолютному розумінні. Саме з цього почалася наша розмова з суддею-спікером Окружного адміністративного суду міста Києва, віце-президентом Всеукраїнської асоціації адміністративних суддів Богданом Саніним.

– З подивом дізнався нещодавно, що 3 квітня ви, разом з іншими колегами з Всеукраїнської асоціації адміністративних судів, зустрічались із представниками найбільших релігійних конфесій України. Яку мету переслідували?

– Ви коли-небудь замислювались над тим, що таке справедливість, що таке істина і що таке доброчесність? Якщо поставити ці питання адвокатам, юристам, колегам-суддям, то в більшості випадків вони всі трактуватимуть їх по-різному.

Умовно кажучи, якщо судді Львову, Києва, Одеси чи Донецьку будуть розглядати справу про сепаратизм або фінансування тероризму, то чи буде однаковим рішення всіх суддів? А якщо вони відрізняються, то яке із них варто вважати найбільш «справедливим»? А, можливо, будь-яке судове рішення одночасно буде і справедливим, і несправедливим?

Разом з тим, релігійні конфесії питаннями добра і зла, істини і справедливості займаються тисячі років, і їх думка може бути корисною в з’ясуванні даної категорії суддями.

– Цілком очевидно. Але здивувало більше інше, чому пошуком справедливості зайнялися саме представники адміністративної юстиції, а не, наприклад, кримінальної…

– Для мене головне те, що дане питання взагалі підняте суддями. А хтось просто повинен бути першим. Особисто я переймаюся цим питанням близько року, і, відверто кажучи, найбільше дискусій виникало над питанням – чи буде однозначно справедливим рішення суду, яке прийняте на підставі закону? А як визначити чи справедливий закон? Тут думки кардинально розділились.

Наприклад, гіпотетично, європеєць потрапляє у дике плем’я Африки/Амазонії, якщо такі ще збереглися. І у них буде місцевий закон – з’їдати усіх білошкірих. Для світосприйняття племені – це справедливо, тим більше, що це може бути пов’язано із єдиним способом виживання, а для нас – зовсім ні. Або якщо для мусульман є законом носіння хіджабу, натомість, у Франції встановлено заборону на його носіння. Такі дії урядовців Франції були покликані тим, що дана заборона, на думку його ініціаторів, мала захистити суспільну безпеку, рівноправність статей, а також французький спосіб життя і світські цінності. І який із цих законів є справедливим? Мабуть той, що є найближчим для нашої свідомості та культури. І судді, як частина суспільства в якому проживають, аналогічно розуміють справедливість.

Іншими словами, на становлення правосуддя впливають навіть такі здавалося б незначні фактори, як місце, де виріс та навчався суддя, рівень його загальної освіти і виховання. А потім ми дивуємося, як однакові обставини в однакових судових справах трактуються суддями абсолютно по-різному.

Знаєте, під час круглих столів адвокати у відвертій розмові досить часто говорять, що вони аналізують реєстр, щодо того, як суддя сприймає певні суспільні відносини. Особливо це стосується кримінальних справ. Дивляться навіть на бекграунд судді, наприклад: якщо суддя коли-небудь працював в сфері бізнесу, то він буде лояльнішим до підприємців під час аналізу дій податківців; якщо ж прийшов з «силового блоку», то такий суддя буде впевнений, що в бізнесі усі ухиляються від податків.

– І як представники релігійних громад відреагували на ідею пошуку універсального визначення справедливості?

– Дуже добре, що для мене було дуже неочікувано. Виявляється, рік тому була спільна заява від Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій, яка дотично стосувалась і судової реформи, і ставлення до суддів, та і ситуації в країні в цілому. На жаль, адресати у суддівському корпусі на це звернення не відреагували, і потрібно відверто говорити, судді перших та апеляційних інстанцій взагалі не знали про таку заяву. Але умовний м’яч був уже на нашому полі – і вийшло, що ми, нехай і з запізненням, але відреагували.

– Крім пошуку справедливості, напевно також було б непогано дізнатися і що таке доброчесність? Адже судді повинні бути доброчесними. Є навіть спеціальна Громадська рада доброчесності. Але навряд чи навіть члени ГРД знають, що це…

– Що стосується окремих членів ГРД, то поки ми всі аналізуємо інформацію щодо їх дій, бездіяльності, публічних виступів. Однак, історія ще надасть оцінку їхнім діям. За час своєї короткої діяльності окремі члени ГРД вже зробили багато публічних заяв, які свідчать про відсутність політичної нейтральності, або незаангажованості по відношенню до того чи іншого судді. Виявилось, що у журналістів до окремих членів ГРД також є запитання, які залишаються без відповідей, щодо: освіти, кола їх стосунків, їх попередньої діяльності тощо.

Доречі, ви вірно вказали, до цього часу ГРД так і не розробили єдині уніфіковані підходи при визначенні доброчесності судді. Усвідомте – при оцінюванні судді, зокрема кандидатів в судді Верховного Суду, будуть робити висновки без жодної уніфікованої методології та підходів. Як і що вони будуть оцінювати, які критерії впливатимуть на формування висновку, які методології будуть застосувати – для всіх таємниця! А ми всі розуміємо, що відсутність чітких критеріїв – унікальне поле для корупційної складової.

Тож, всі чекаємо, як саме вони будуть оцінювати суддів. Єдина ремарка, якщо пам’ятаєте, нещодавно окремими членами ГРД в соціальній мережі ФБ було заявлено про неприйняття інформації з окремих інформаційних ресурсів. Як і з чого вони визначили, що одні інформаційні ресурси є об’єктивними при подачі новин, а інші ні – загадка. Ось така вона об’єктивна реальність в суб’єктивному світосприйнятті членів ГРД.

Хоча, ГРД теж розвивається і у них відбуваються позитивні метаморфози. Наприклад, вони нарешті погодились, що суддям варто давати право на пояснення, а не просто слід зібратися і прийняти якесь негативне рішення проти судді.

– Які ще ініціативи реалізовувалися або будуть реалізовані Асоціацією?

– Насправді, якщо взяти і проаналізувати за рік діяльність Асоціації, то ми начебто зробили і багато, і водночас мало. Звісно, особисто я із колегами хотіли б зробити набагато більше, хоча є і досягнення.

По-перше, протягом першого місяця діяльності створили осередки у всіх областях, і отримали статус Всеукраїнської асоціації. Крім того, наша Асоціація стала членом Association of European Administrative Judges (AEAJ), це визнана Європейська асоціація адміністративних суддів, яка об’єднує всіх суддів адміністративної юстиції Європи.

По-друге, за рік нашої діяльності на заходи, які проводились нами, тричі приїздила Президент Європейської асоціації адміністративних суддів Едіт Целлер, приїздили судді адміністративної юстиції Австрії, Греції, Німеччини та ін. До речі, під час цих заходів вони відстоювали позицію української адміністративної юстиції.

І будемо відверті, ми переконані, що саме визнання з боку Європи нам багато в чому допомогло. Наприклад, у вже прийнятих законах, які стосуються судоустрою, є норми, які відображують меседжі Президента Європейської асоціації адміністративних суддів Едіт Целлер, що озвучувались під час публічних виступів. І вже якщо зовсім відверто, то адміністративну юстицію не ліквідували, як хотіли на початку проведення реформи.

Тепер, що стосується нового проекту КАСУ ми бачимо в ньому дуже багато моментів, які схожі на ті, що нами раніше вже пропонувалось реалізувати. Хоча і не факт, що це все виключно наша заслуга, але припускаємо, що суддів адмінюстиції все ж почули.

– Про які саме положення йдеться?

– Наприклад, пропозиція передавати розгляд про відвід судді іншому судді. Коли суддя сам щодо себе розглядає питання відводу, то цілком логічно, що існує певний суб’єктивізм.

Також нами пропонувалось зафіксувати визначення тих чи інших понять – що таке «акт індивідуальної дії», «нормативно-правовий акт», більш чітко надано визначення «адміністративного договору». Позитивним є запровадження і електронного судочинства.

Натомість, шкода що в проекті КАСУ не зафіксовано  чітко, що таке «дія /бездіяльність». З цього приводу серед суддів також виникають дискусії.

Наприклад, якщо відповідачем нарахована позивачу зарплата в 6000 грн, а повинна бути нарахована в 10000 грн – це дія або бездіяльність? Тобто начебто і нарахована зарплата, але не в тому обсязі. Але ж від цього безпосередньо залежить формування позовних вимог, і резолютивна частина рішення.

У будь-якому випадку, нам дали зрозуміти, що від суддів ще чекають зауважень і пропозицій до проекту, і ми, звісно, скористаємось цим шансом та надаватимемо власні пропозиції.

– Чи знайшли ви в новому варіанті КАС України норми, які відверто дивують?

– Важко сказати по всьому Кодексу, адже найчастіше судді пильніше вивчають зміни тільки в своїй площині – першої інстанції, апеляції або касації. Так ось, наприклад, я б відзначив, що незрозуміло, навіщо при спрощеному провадженні визначати дату судового засідання з повідомленням сторін. Адже, при таких обставинах, в разі з’явлення сторони в судове засідання, суддям буде необхідно виходити в засідання, теоретично на це засідання можуть прийти і інші учасники процесу. Натомість, основна ж логіка спрощеного провадження полягає в тому, що розгляд справи за скороченою процедурою, без виклику сторін. Але, якщо в судове засідання прийдуть сторони, то виникне необхідність проводити більше процесуальних дій: фіксувати засідання, можливо, сторона захоче дати пояснення, поставити запитання тощо.

Аналогічно, вкотре вказується обов’язковість застосування судової практики Європейського суду з прав людини, і знову ж відсутній механізм його впровадження: чи всі рішення ЄСПЛ мають застосувати судді, чи лише ті, які винесення щодо України; хто забезпечуватиме переклад всіх рішень ЄСПЛ та які строки?

Є питання і щодо впровадження електронного судочинства, до визначення ряду термінів, до врегулювання процесу.

– А як ви ставитеся до можливості давати покази по Скайпу?

– Звичайно, всі ми зараз живемо в еру цифрових технологій, а тому надання пояснень через цифрові технології – хороша ідея. Але, якщо на даному етапі та за тих умов, які існують, надати можливість проводити допити поза судовими приміщеннями, я прогнозую, що в кінці-кінців ми зіштовхнемося з низкою проблем. І перша з них – ідентифікація людини. Навіть єдиний цифровий підпис – це не стовідсоткова гарантія. Всі ми бачимо, які іноді проблеми відбуваються з різними реєстрами, та й взагалі зламати в цифровому світі можна все, що завгодно. І вже зараз можна передбачити, як в апеляції ця ж сторона говорить, що запис «не мій», це взагалі була інша людина, це все «комп’ютерні технології». І хто виявиться винним в такій ситуації? Звичайно ж, суддя першої інстанції, який і проводив такий допит через скайп-конференцію.

– Тепер перейдемо до загальних проблем, які нині присутні в судовій системі. Ви все ще суддя без повноважень?

– Так. І до речі, таких суддів тільки в ОАСК більше 30 з 50 осіб.

– Тобто більше половини складу суду не здійснюють правосуддя. І як працюють «діючі» колеги?

– Ось так і працюють з навантаженням більше 1500 справ у провадженні. Зовсім недавно були підписані Укази Президента, і були безстроково призначені суддями 113 суддів, серед яких 6 представників нашого суду. І за тиждень до них вже зайшло по 300-400 справ… Про строки розгляду справ вже навіть сторони не загадують.

– Як взагалі виникла ця проблема з «суддями-п’ятирічками»?

– Вся проблема виникла тоді, коли Верховна Рада на якомусь етапі просто не захотіла виконувати свої конституційні обов’язки щодо призначення суддів безстроково. Процедура, в загальних рисах, не повинна була бути складною: ВККС повинен був готувати документи для профільного Комітету ВР, а потім по суддям мало відбуватися голосування в сесійній залі. Але це в ідеалі мало б бути так. Фактом зашилось те, що питання по суддям за 3 роки так і не було розглянуто, вони не подавались на розгляд до сесійної зали. Обирати суддів взагалі перестали. Всього ця проблема торкнулася близько 800 суддів. І без політичних мотивів тут не обійшлось. Зараз же відбулися зміни в законодавстві – і всі ці 800 матеріалів передали на розгляд до Вищої ради правосуддя, у яких зараз завантаження і так понад усяку міру. І тому ось ці 113 суддів, які були попередньо розглянуті ВРП та призначені Президентом – це об’єктивна «пропускна спроможність» ВРП сьогодні. Як швидко вони зможуть пропрацювати інших суддів, не знає ніхто. Але якщо подивитися на їх звичайний порядок денний, то, як правило, вони намагаються розглянути 20-30 суддівських досьє.

– І до речі, що стосується ВРП, а чому все-таки під час недавнього З’їзду суддів не було дообрано двох членів ВРП – і саме за квотою адміністративної юстиції?

– Гарне питання. Я не був делегатом, а був присутній як вільний слухач. Спостерігати було досить цікаво. Насамперед варто відзначити, що звісно без 2 членів ВРП справиться зі своїми завданнями. Однак, варто пам’ятати, що у ВРП зараз нові повноваження, і оцінювати їх дії в комплексі можна буде лише через деякий час. Доречі, з врахуванням навантаження на діючих членів ВРП, обрання двох додаткових членів значно розвантажило б інших членів.

Звісно, є позитивним те, що ВРП дала офіційні роз’яснення слідчим суддям, що без рішення ВРП суддя не може бути взятий під арешт. Іншими словами, можливо, ВРП відходить від кліше «суд над суддями», і стає захисником судової системи. А ось чому не були обрані делегати саме від адміністративної юстиції, відповісти складно. Принаймні, я ніяких кулуарних домовленостей або обговорень на цю тему не чув, хоча про це активно писали в соціальних мережах.

Але є очевидним, що адміністративним юстиція залишилась без свого представництва в ВРП.

– І наостанок, що для вас зрада і перемога – в особистому або професійному плані?

– Зрада – це те, що в країні досі велика кількість суддів без повноважень. І в цілому дуже багато вакансій в судах. А це побічно впливає на кожного позивача, який намагається захистити свої права. А до перемоги я відніс би те, що за останні три роки зараз нарешті почався діалог суддів з владою, ЗМІ та суспільством.

– Але чи такий ефективний цей діалог, як ви кажете? Ми все ще чуємо дуже багато критичних зауважень з боку суспільства…

– Ось тут у мене тверда позиція. Перш за все, не слід співвідносити тих псевдо-активістів з усім суспільством. Як правило, це крикуни, які намагаються сказати, що тільки вони є суспільством, лише їх думка є унікальною та остаточною. Ні, не тільки вони є суспільством, а їх думка не є абсолютно вірною.

Я б навіть сказав, що діяльність деяких таких громадських активістів взагалі підриває державу зсередини. Тому що своїм нерозумінням, невмінням і небажанням вони деструктивно впливають на всі державні органи. Завдяки їм в Україні зароджується тотальна конфліктна ситуація в суспільстві. Мені іноді навіть здається, що їм просто подобається конфлікт – вони його самостійно створюють, а потім роздувають і розпалюють, і потім «харчуються» на ньому. Це ненормальна ситуація.

Згадаймо недавній конфлікт з суддею Солом’янського районного суду м. Києва Вікторією Кицюк. Спочатку знову підняли дуже багато негативну в соціальних мережах проти суддів. Потім, коли об’єктивно розібралися, що сталося насправді, коли були отримані записи з усіх навколишніх камер спостереження та їх опубліковано, то в підсумку вийшло так, що поліцейським оголосили догану, а самі вони, якщо вірити оприлюдненій інформації, вибачилися перед суддею. Ми власне навіть зараз не знаємо, для чого була інсценована та ситуація.

Але негативні «настрої» проти суддів і в Фейсбук, і в ЗМІ залишилися…

Хоча, в цій ситуації необхідно розуміти, що Фейсбук-спільнота – це далеко ще не зріз всього суспільства України. Адже у соцмережах багато так званих «тролів», які плодять сотні сторінок підтримки, але які модеруються лише декількома особами. Така собі ілюзія підтримки та суспільної думки. Натомість, в багатьох містах і селах України жителі взагалі не мають акаунтів в ФБ. За оцінками різних інституцій, в Україні ФБ користуються не більше 12% від всього населення України. Тож, думки суспільства в ФБ та думки реального суспільства – можуть дуже різнитись.

Ми ж сподіваємось, що суспільство в цілому все ж більше довіряє судовій системі, аніж не довіряє їй. Спілкувався Іван Правдін

Джерело: Zrada.today

Комментариев: 0

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Back To Top