Ностальгія на максимум. У Києві відбувся перший цьогоріч фестиваль «Покоління» (огляд)

Розпаковуємо свій старий гардероб, дістаємо йо-йо та тамагочі та вирушаємо на фестиваль Покоління, який традиційно відбувається на Виставковому центрі. В останні дні весни локацію сповнили звуки 80-х, 90-х та 00-х, пісні на яких виросло вже не одне покоління українців, під які танцюють та підспівують міленіали та які шазамлять зумери. Кожного разу фестиваль масштабується: більше фотозон, які нагадують про ті часи;, більше ігрових та відпочинкових локацій; більше міст, адже в цьому році “Покоління” вперше завітає до Одеси, більше артистів. А ще додали атракціон, поки один, але думаємо, якщо такі локації будуть популярними, то згодом їх кількість виросте.

Головний рух на фестивалі розпочинається вечором, коли плануються виступу виконавців. Цього разу, один виконавець планувався лише на п’ятницю – соліст гурту “Ляпіс Трубєцкой” Сергій Міхалок. Цей день ми пропустили, тому в огляді опустимо. А ось в інші дні фестивалю, був не один запрошений виконавець, серед яких найбільш цікавими гостям стали Святослав Вакарчук та повернення до України представниці на Євробаченні 2011 року – Міки Ньютон.

Святослав Вакарчук представив на події спеціальну акустичну програму. Розширену версію цієї програми, з цим самим складом музикантів вже чули в Палаці Україна. І як на мене на фестивалі вийшло краще. На Поколінні облаштували сцену під виступ, а за рахунок невеликого розміру сцени (порівнюючи з Палацом), артисти повністю заповнили її як собою, так і музикою. Сама програма нам подобається. В ній поєднуються впізнавані нотки Океанів з трохи джазовим та класичним звучанням. Коли народ підхоплює, наспівує разом з артистом, то напевне одна з найвищих оцінок творчості. І саме виступ Вакарчука обʼєднав усі покоління, від дітей до осіб похилого віку.

Головна подія фестивалю – повернення Міки Ньютон. Вперше за 13 років (як сказала Міка), чи 15 (як кажуть організатори) вона виступила в Києві, трохи поділившись з причинами, чому вона зникла. Дізнався нещодавно, що колись вона виступала в рідному мені Бердянську. Google пише, що такі виступи були в 2010 та 2012 роках (та ми тоді на у ходили, а з 2012 ми вже відмовилися від російськомовної музики остаточно). Звісно, на фестивалі не було російськомовних пісень.

Розпочавши піснею, якою Міка представляла Україну на Євробаченні та завершивши новим англомовним матеріалом, основу виступу склали переклади. Як на мене, не всі переклади були вдалими. Деякі звучали більше механічно. Але то суто моя думка, і порівняти з оригіналом не можу. Памʼятаю лише мелодії. А ось деякі переклади, як от «Білі спогади» (вони ж «Білі конячки») потрапили в мене. Новий текст, в поєднанні з живою музикою дозволяє відчути сьогоденні реалії. Багато в кого під час її звучання на очах з’явилися сльози. А для мене найвищий показник виступів – це коли пісня доводить до сліз. Маємо надію, що це не одноразове повернення, а обіцяне Джері Хейл повноцінне повернення Міки на українську сцену. То ж чекаємо новий україномовний матеріал (ну а переклади лишимо ексклюзивом концертів).

Вперше на великому майданчику виступили The Alibi Sisters. Тут не повний камбек, гурт вже презентував програму з перекладами старих хітів. Але попередні виступи були у маленьких залах, а ось на тисячну аудиторію (а то і більшу) – вперше за довгий час. В дитинстві слухали гурт на М1, але так само памʼятаємо лише мелодії, а не слова. Запальний виступ в нарядах 00-х, з танцями, лірикою та Артуром Логаєм на фіті у «Табу». Чи слухатиму переклади вдома – ні. Але то не через якість, просто для мене пісня живе максимум 3 тижні, а потім вважаю її старою, що ж тоді говорити, про пісні 20- річної давнини?

Сольний виступ Жені Галича поєднав рок-н-ролл та лірику. І коли всім подавай рок-н-ролл, нам більше зайшла лірична складова. Особливо під акомпанемент клавішних. Рок частина, якось звучала в цей день ріжучі слух, не завжди розуміючи тексти. А ось акустична звучала чисто, дозволяючи оцінити і вокал Євгена, і його вміння грати на декількох інструментах, і вміння самостійно захопити натовп. Що ж тоді відбувається на концертах з гуртом?

Далі в нас Гайтана. Ще свіжі спогади про випадок з Нашебачення, коли команда співачки запросила за виступ 20 тисяч євро, а усі подальші спроби реабілітуватися лише глибше закопували співачку і команду. А ще враження зіпсували оточуючі, які то пальці віддавлять, то пиво хочуть на тебе розлити. То ж перші піввиступу думки були дуже не в музиці. Якщо абстрагуввтися від вищезазначеного, то непоганий сет, з танцями, живим вокалом, гарним звуком та трохи рейвом серед слухачів / глядачів (принаймні поряд з нами). Проте, чи пішов би за гроші чисто на Гайтану – напевне ні, це все-таки музика дитинства, а не те що слухатиму в навушниках.

Нарешті пощастило послухати співачку Lama без тривоги. У виступі був не найкращий звук, саме мелодії, яка часом ніби різала твої слухові рецептори (це ближче до колонки, можливо далі було краще). До вокалу немає питань. Це та сама Lama, що багато років тому на М1 (іноді здається, що не змінилася не тільки голосом, але і ззовні). Проте концерт з оркестром в МЦКМ був якісніше і краще.

І на останок Віталій Козловський. Співи, танці, краса, розлука, пінаколада, дівчата, «стриптиз». Стандартний набір виступу Віталія. Все якісно, все під його аудиторію (якою я не є). Мені лише цікаво, чи зможе він випустити оригінальний хіт, такий як переклади. За цей рік склалося враження, що співак до кінця хоче виїжджати за рахунок перекладів. Не знаю, чи лишилися ще хіти минулого для майбутніх релізів. Але хотілося б чути нове. В Україні багато талановитих сонграйтерів. Ось мені б було цікаво почути його фіт з Анею Трінчер.

“Покоління” не закінчило з Києвом. Фестиваль повернеться у перші дні осені, щоб знову занурити всіх у вайби минулого, з новими-старими артистами, а можливо і з деякими поверненнями.