skip to Main Content

КЕРІВНИК ДУС СЕРГІЙ БОРЗОВ КОРУПЦІОНЕР І ЗЛОЧИНЕЦЬ, – голова МГО “Культурно-освітнє об’єднання “Український Конгрес”, регіональний віце-президент Світового Конгресу Українців – Сергій Винник

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14 травня 1993 року № 350 створено Культурний центр України у м. Москві. Постановою Кабінету Міністрів України від 16 січня 2003 року № 32, на виконання Указу Президента України від 26 грудня 2002 року № 1225 Культурний центр України у м. Москві передано в управління Державному управлінню справами. Указом Президента України від 8 лютого 2010 року № 140 Культурному центру України у м. Москві надано статус національного. Загальна площа будівлі центру – 4 335,5 кв. метра.

Національний культурний центр України у м. Москві – державна установа, основними завданнями якої є зміцнення міжнародного авторитету України, поширення української мови, культури, духовності за кордоном, проведення наукових досліджень з українознавства, всебічна підтримка в Росії українських організацій та земляцтв. Центр здійснює масштабний проект «Діаспора», в рамках якого проводяться презентації регіональних українських організацій у Росії, вивчається й поширюється кращий досвід.

В розпорядженні Судового репортеру є текст звернення голови МГО “Культурно-освітнє об’єднання “Український Конгрес”, регіональний віце-президент Світового Конгресу Українців Сергія Винника до президента України володимира зеленського, яке було направлено близько місяця тому. В цьому зверненні детально описано всю “темну” сторону діяльності Національного культурного центру України в Москві і злочини, які вчиняються Керівником ДУС Сергієм Борзовим та його підлеглими. 

Нижче публікуємо повний текст звернення без скорочень для розуміння повної картини того, що відбувається в діяльності Національного культурного центру України в Москві:

Українська громада Москви вже декілька років бореться з беззаконням та безчинством Національного культурного центру України в Москві (далі НКЦУ), який вже давно не є уособленням української культури.

У Росії грубо порушуються права національних меншин, зокрема українців.

Аналітика і статистика українських громадських організацій на території Росії, засвідчує той факт, що з 1988 року до 2013 року кількість громад зростала, їх було близько 148; у 2014 році агресивні дії РФ на території України, привели до скорочення їх кількості; на сьогоднішній день залишилося близько 70, але з них проукраїнських – 10-15;  решта – проросійські.

Українських організацій, які зареєстровані в органах юстиції, ще менше. Фактично українські громади є, але більшість з них юридично склали свої повноваження. Серед прикладів змушень: зустрічі на вулиці та побиття, виклики у «відповідні органи» й залякування родиною… Неумотивовані звільнення з роботи тощо. Під тиском, було закрито майже половина українських організацій.

Діяльність автентичних українських громадський організації направлена на зростання іміджу України на теренах РФ, зовсім протилежною є діяльність Національного культурного центру України в Москві, який мав би бути куратором громадського руху українців у Росії, працівники якого заробляють на українській справі, спекулюючи:

– Українською недільною школою, створеною ще в 2005 році, де на той час працювали справжні дипломовані фахівці. Сьогодні жодного. Все граються в показуху.

– Курсами української мови,  де більше не викладають к.ф.н. чи кваліфіковані носії мови (запросили низькопробних студентів російських вузів), чим розігнали слухачів курсів.

– Бібліотекою імені Ступки – чи є абонемент в бібліотеці, який її фонд? Позорять ім’ям актора?

У 2017 р. Державне управління справами (ДУС) провело конкурс на епохи. Безпринципний, проросійський, він сам, мабуть, до кінця не розуміє, заміщення вакантної посади генерального директора НКЦУ, в результаті якого переможцем став Юрченко Валерій Володимирович. Конкурс проводився не справедливо, результати сфальсифіковані. Конкурсна комісія працювала на Юрченка В.В. Характерно, що конкурс ще не відбувся, але всі вже знали, що директором НКУЦ буде Юрченко В.В., який навіть свою програму не представив на конкурсі. Після конкурсу представники діаспори звертались до президента Порошенка П.О. розібратись,чому саме так трапилось, адже в конкурсі брали участь достойні люди, а перевагу «комісія» віддала саме Юрченку В.В., подейкують що в особі Юрченка В.В., як директора був зацікавлений Борзов С.С., який щільно повязаний з Березенком С.І., а цей у свою чергу через свого дядька депутата Матвієнка Анатолія, який і сприяв закріпленню таких осіб на посадах замовляючи словечко екс президенту Порошенку П.О. Така схема для відмивання грошей з НКЦУ, влаштовувала всіх. Діаспоряни навіть подавали в суд в м. Києві, що конкурс пройшов несправедливо, але все було куплено, і суд закінчився нічим.

Директор Національного культурного центру України в Москві Юрченко В.В. на сьогодні не є тим керівником, який повинен очолювати Центр, це – типовий представник совкової епохи, який працює на догоду тому ж Борзову С.С.

Нехтуючи положеннями Статуту та Концепції основної діяльності, Юрченко В.В. послідовно крок за кроком згортає усі напрямки роботи, не забезпечує професійний рівень і високу якість культурних, суспільно-політичних заходів. Спостерігаємо формальний підхід до планування та постановки мистецьких проектів, відсутні професійні кадри – все робиться для галочки.

Він може тільки під час заходів розважатись, бігаючи по центру в нетверезому стані.

Ось вам прямий доказ цього. Весело йому. А та ж Лариса Бондарук, його заступник, зробила це фото на память, «для історії».

Якісна сторона заходів не витримує критики. З року в рік тиражуються заяложені штампи, що принижують ідеологічну та національну складову урочистостей. Будь-яка ініціатива, спрямована на покращення діяльності Центру, урізноманітнення форм і методів культурно-масової роботи, керівництвом ігнорується. Наукові проекти – про них взагалі не йдеться, бо той контингент, який залишився в Центрі на роботі не спроможний організувати хоч щось подібне.

З боку В.В. Юрченка йде повне ігнорування українських громадських організацій. Йому ближчі за духом проросійські українські земляцтва.

Заходи, спрямовані на піднесення іміджу України не проводяться взагалі. Прикладом може бути те, що у лютому героїв Небесної Сотні навіть не згадали! Хоч би маленьку свічечку поставили за тих, хто загинув на Майдані. А де ж були «радники» В.В. Юрченка – І.М. Дрогобицький та В.І. Мироненко?

Персональні виставки художників проводяться із року в рік одні й ті ж. Такий факт свідчить про безвідповідальність та зневагу керівного складу Центру до української справи, до запитів та почуттів простого московського українця, про елементарне нехтування своїми службовими обов’язками.

У Національному культурному центрі України в Москві панує атмосфера байдужості, відвідувачі, що без запрошення або без попередження наважилися завітати до Центру, буквально наштовхуються на безкультурність, хамство і зневагу керівництва, В.В. Юрченко або взагалі може не вийти до людей, або десь ховатись, або разом з заступником Ларисою Бондарук пиячити у себе в номері.

Переглядаючи плани НКЦУ, дивуєшся їх жалюгідності й мізерності. Вони наочний приклад імітації бурхливої діяльності, окозамилювання.

До заходів зараховуються поодинокі репетиції української хорової капели, так звані творчі майстерні (керівник Вікторія Скопенко), внесені до плану лише для кількості. Сама В. Скопенко, ставши начальником відділу інформації та діаспори, задовольняє лише особисті потреби, для свого піару, використовуючи для цього службову техніку, сцену, виставкові зали і положення. Музичні салони, які проводяться в НКЦУ Вікторією Скопенко, не витримують ніякої критики. Про роботу з українською діаспорою краще змовчати. Вікторія Скопенко, скоріше є директором проекту РФ «Москва – город мира», який працює на знищення української справи, а не начальником відділу діаспори НКЦУ. Всі заходи «Москви – города мира» перекочували в Національний культурний центр України і директор В.В. Юрченко на це закрив очі, йому все одно, які заходи, він зовсім не розуміє своєї місії у Москві, притягуючи в НКЦУ проросійські структури.

У той час, як Тимчасовий повірений у справах України в РФ уникає зустрічей з російськими ЗМІ, заступник директора НКЦУ Лариса Бондарук направо і наліво роздає інтерв’ю Кисельовським журналістам, тобто співпрацює з ними (https://youtu.be/58z37mghfaM).

Або ось наприклад у вересні 2018 року починається захід – презентація української організації Мордовії – сидять представники Посольства України, дирекція Центру і йде відео привітання путіна.

Як вам? Це нормально? Стидоба. Ганьба. Тільки за це слід розігнати те кодло, яке там сидить, щоб і сліду їх не залишилось. Але все так ніби й треба.

Загалом від кількості заходів, що їх передбачають плани, мерегтить в очах, але де створені зусиллями Культурного центру іміджеві заходи?

Заходи бібліотеки обмежуються організацією книжкових виставок, які як форма роботи з діаспорою років п’ять тому вичерпали себе.

Магазин “Українська книгарня” мав усі перспективи перетворитись на взірцевий підрозділ Національного культурного центру України в Москві, бути окрасою, джерелом української культури та задоволення духовних запитів української діаспори, але у свій час генеральний директор Центру В. Мельниченко свідомо гальмував його розвиток, безсоромно вилучав прибутки магазину з обігу, не забезпечував своєчасну організацію закупівлі нових книжкових видань, сувенірів тощо. Як наслідок, магазин ледь жеврів, фінансувався за залишковим принципом. У 2016 році Борзов С.С., заступник керівника Державного управління справами Президента України, і зовсім знищив книгарню. Здав в оренду, бо все йому мало тієї дані, яку йому збирає заступник директора Лариса Бондарук ( з її слів), і яка за ці заслуги й сидить на посаді.

Найстрашніше, що відбувається в Центрі, це жорстоке, цинічне порушення прав людини. Свої своїх виживають, гноблять, принижують, при підтримці, чи за вказівками того ж Борзова С.С.

У Центрі утворилась невелика група людей, зокрема, Скопенко Вікторія (10 років роботи в Центрі), Бондарук Лариса, заступник директора – 20 років, з них заступник 4 роки, Чернікова Тетяна – 20 років кадровик, які жорстоко і цинічно розправляються з людьми, обливають брудом, фальсифікують документи, налаштовують нових керівників проти тих, кого вбачають своїми конкурентами, і зробити нічого не можна. Домагаються звільнень людей за статтею і всіх за однією – одноразовий прогул. На їх совісті десятки скалічених доль.

Так, у 2017 році з їх вини звільняється генеральний директор Центру Іонов В.І., (самі призначили і через два місяці почали травлю його). вижили, витерли ноги, довели людину до серцевого нападу тільки за те, що не передавав відкати в ДУС. Борзов С.С. за рік директорства Іонова В.І. 5 разів приїздив у Москву, заставляючи звільнитись Іонова В.І. При всіх принижував, ображав нецензурщиною, декілька разів відзивав, а потім знову повертав на посаду, бо боролась за Іонова В.І. діаспора. Михайло Ратушний голова УВКР та професор, академік голова українського товариства «Провісник» м. Москви, ходили до Куцика І.М. з проханням залишити його на посаді.

Декого обробляють, щоб людина звільнилась сама, йде психологічний тиск, ті хто не витримав, пішов за власним бажанням, а троє почали відстоювати свої права. Так наприклад: «дякуючи» Борзову С.С. знищено єдиний в Москві український театр «Еней», звільнена за статтею за прогул, якого не було, його директор Лариса Блан. Вона написала десятки звернень до Президента Порошенка П.О., але ніхто не відгукнувся. Навпаки, директор НКЦУ Юрченко В.В., за вказівкою Борзова С.С., почав шантажувати Ларису Білан квартирою в Криму, яку родина Біланів купила в 2011 р. Це при тому , що в самого офіційно зареєстрований бізнес в Криму у його дружини Ірини Борзової.

Покинула Центр молода перспективна працівниця, Член спілки письменників України, українська поетеса Олена Марченко. Викинута з роботи тими ж Черніковими та Бондаруками, Юрченками, за те, що на судах своїх колег, які були звільнені на надумані прогули, говорила правду.

Звільнилась продавець магазину «Українська книга» Галина Ширина, яка десять років свого життя віддала роботі в Центрі, тільки за те, що в очі говорила правду. Ці ж Бондаруки викинули з роботи багатодітну матір Олену Антонюк, навіть не подумала про маленьких дітей. Цинічно звільнили за статтею молодого перспективного бухгалтера Ірину Набієву, за сфабрикованими звинуваченнями, не дивлячись на сина школяра і доньку студентку. З подачі цих трьох залишила стіни Центру вдова Людмила Воробйова. Не витримала несправедливості і повернулась в Україну через півроку роботи в Центрі сімя Хомиків. Вижили сім’ю Ханчуків – Василь працював сантехніком і будівельні роботи, Ніна технічним працівником. Викинули з Центру молодого хлопця, сироту, актора театру «Еней» Вахрушева Сергія, який безкоштовно ремонтував приміщення, зокрема гримерки, коридори, тощо. Вижили кандидата історичних наук, організатора і керівника Української недільної школи Людмилу Мельник (за те, що має вчену ступінь, та гуртувала українську діаспору т.д.). Таких випадків можна наводити ще не один десяток. І це тільки за 2017-2018 рр. А за минулі роки? Жодна людина в Центрі не звільнилась за власним бажанням!

Скажіть, хто дав право цим людям розпоряджатись людськими долями?

Якщо частина людей пішла з Центру плачучи, то декілька людей почали боротись за свої права, проти беззаконня. Спочатку полетіли десятки листів у ДУС про допомогу і прохання розібратись, але нікому не було до цього діла. Отримували одні відписки. Їздили на зустріч до керівника ДУСу Івана Куцика, відмовив у зустрічі. Потім було зроблено десятки звернень і відео звернення до Президента України Петра Порошенка, теж марно. Українська громада Росії била на сполох з питань безчинств у Національному культурному центрі України в Москві на 50-річчі Світового Конгресу Українців влітку 2017 року. Просили допомоги у дружини Президента, сподівались, що вона як жінка зрозуміє нашу біду, але відмовила, сказала, що вона не вирішує кадрових питань, щоб звертались до Куцика І.М., керівника ДУСу. Куцик І.М. на все закрив очі, мовляв Борзов С.С. все завари, то нехай і розхльобує.

Звертались за допомогою в Посольство України в РФ, просились на прийом до Тимчасового повіреного Руслана Німчинського, але знову зіткнулись з байдужістю до людських де надіялись , що нас почують, нам допоможуть, але на жаль…, не отримавши підтримки і справедливості в Україні, люди почали шукати правди в російських судах. Нонсенс, українці в російських судах шукають справедливості у боротьбі з керівництвом Національного культурного центру України в Москві і Державним управлінням справами Президента України. Ганьба! І це називається Національним культурним центром України в Москві?

Судові засідання перетворились на боротьбу української громади з безчинствами керівництва Національного культурного центру України в Москві й керівництва ДУСу. Гидко було спостерігати в російському суді за діями юриста Ухова, представника НКЦУ, який доказував російському судді, що Іванова (призвіще змінено з етичних міркувань) вимагає у Президента України Порошенка проукраїнського керівництва в Центр, або розказує, що вона зв’язана з організаціями українських націоналістів, із забороненими організаціями на території РФ Світовим конгресом Українців, що вона агент СБУ і т.д. (є записи судових засідань). А хто – вони ці Борзови, Юрченки, Ухови, Бондаруки? Скільки на їх совісті сфабрикованих справ на робітників, скільки бруду, неправди, і це сьогодні, у XXI столітті? Єдине, що нас не рвали на шматки. І все це при підтримці того ж ДУСу, а зокрема за вказівками тоді заступника керівника Сергія Борзова, цинічного підлого молодика, який дорвавшись до влади, дякуючи П.Порошенку, все не може насититись грошима, все йому мало, та начальника одного з Управлінь ДУСу Івана Іванущака, який був на «побігушках» у Сергія Борзова, не дивлячись на свої 60 років, «бездоганно» виконуючи його вказівки. Мабуть, якби сказали йди і стріляй у людей, він би це зробив. Тепер керівник ДУСу Куцик І.М. поплатився посадою за безконтрольність, а призначення т.в.о. керівника ДУСу Борзова С.С. жахливе і помилкове. Борзов С.С. не має ніякого морального права займати керівні посади у державі взагалі, після того, як він жорстоко розправлявся з людьми.

Тому, хто не працював у НКЦУ, здається, що все добре, все гаразд. Так, мабуть, і Посольство України в РФ звітує в Міністерство закордонних справ України, що там все працює, а є якісь ненормальні, які щось пишуть, все чимось незадоволені. На запити Народних депутатів України Ганни Гопко, Оксани Юринець в ДУС про стан речей у Національному культурному центрі України в Москві ДУС звітує, що все добре, робота йде, заходи (аби які) проводяться.

А з нами хтось зустрівся, хтось запитав, що трапилось, чи просто так би хтось звертався до Президента? Чи писав би листи? Але ж навіщо Президенту П.Порошенку зустрічатись з нами, ми ж для нього зрадники, бо за волею долі живемо в РФ, та сірі мишки, доля яких йому байдужа. Але такі як ми, «сірі мишки», і творять історію України, виходять на Марші миру, беруть участь в Акціях на підтримку наших політв’язнів у РФ, ризикують своїми сім’ями та роботами тощо!

За що ж гинули хлопці молоді на Майдані, щоб такі борзови жирували на їх кістках?

Методи і засоби, які застосовує керівництво Національного культурного центру України в Москві при підтримці ДУСу для розправи з небажаними працівниками, є за своєю суттю антиукраїнськими, протиправними, підлими.

Всі надії ми покладали на вибори Президента України, бо чітко розуміли, зміниться влада, тоді зміниться керівництво Державного управління справами і зміниться ситуація в Національному культурному центрі України в Москві. На сьогодні повне розчарування, знову Борзов С.С., який підриватиме імідж нової влади, чому? Невже гроші роблять своє. Не хочемо вірити в надії на те, що Ви, Володимире Олександровичу розберетесь у цій ситуації, яка однозначно вимагає вашого втручання. Далі так не може продовжуватись.

Національний культурний центр України в Москві сьогодні вимагає повного перезавантаження існування на території РФ, глобальних змін, ротації кадрів, нових, серйозних форм роботи, які будуть працювати на імідж України в РФ. Наразі є команда професіоналів, які зможуть переформатувати роботу НКЦУ в Москві.

Запрошуйте нас на зустрічі, готові надати докази і просимо підтримки.

Слава Україні!

З повагою,

голова МГО “Культурно-освітнє об’єднання “Український Конгрес”, регіональний віце-президент Світового Конгресу Українців – Сергій Винник

Комментариев: 0

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Back To Top