skip to Main Content

«СУДОВИЙ РЕПОРТЕР» ЯК МЕДІЙНИЙ ЛАКМУС ДЛЯ БРЕХЛИВОСТІ АБО ЯК СПРАВЖНІ РЕЙДЕРИ ПРИКРИВАЮТЬСЯ ЗВИНУВАЧЕННЯМИ ІНШИХ

«Клони, фейки, гівноадвокати» – як ви думаєте, хто може користуватись подібним категорійним апаратом? Мабуть, ніколи не вгадаєте, бо ми й самі були дуже здивовані, виявивши, що так спілкується Ірина Салій, яка веде в Інтернеті проект під назвою «Судовий репортер» (спочатку був домен www.sud-report.org.ua, віднедавна – www.sudreporter.org). Чи є такий спосіб донесення власної думки для пані Салій звичним у повсякденному спілкуванні, чи виключно у мережі Фейсбук, сказати важко, оскільки особисто з нею не знайомі. Але дослідити, що не так з Ірининим «Судовим репортером» все ж маємо, хоча б з огляду на те, що Асоціацією судових репортерів України засновано газету «Судовий репортер», і асоціюватись з подібною риторикою аж ніяк не бажаємо. А тепер про все по порядку.

«Судовий репортер» як медійний лакмус для брехливості

Інтернет проект І.Салій був створений у грудні 2017 року. Жодного натяку на те, що це ЗМІ чи інформаційне агентство, нам віднайти не вдалось, натомість у своїх перших інтерв’ю Салій розповіла цікаві речі про свого «репортера».

Зацитуємо деякі моменти, які зараз треба лише запам’ятати:
– Я би не сказала, що в мене цих знань досить зараз. Так, звісно, вони потрошечку з’являються, але коли я тільки почала цим займатися, я була абсолютно не готова
– Якщо повернутися до знань, то мені справді не вистачає юридичних знань. Мені ж потрібно пояснити людям, що там відбулось. У мене немає юридичної освіти…
– Чи стежите ви за роботою інших судових журналістів? Я не можу похвалитися, що читаю англомовну пресу, але знаю, що в Росії є проект про судові процеси «Медіазона». Симпатичний проект. Вони пишуть про дуже багато справ. Правда, не можу сказати, що я дуже стежу за ними. Я не пишу про широкий спектр справ, а приділяю увагу корупційним. Так краще, інакше може бути каша.
– Які плани розвитку проекту? Хочу створити громадську організацію, щоб була юридична особа. Так буде зручніше з краудфандингом або можна буде виграти грант.
– Сайт «Судового репортера» виглядає не дуже презентабельно. Ви би хотіли його модернізувати? Це для мене не є пріоритетом. Зараз люди рідко сидять на сайтах, вони читають новини в соцмережах. Сайт може бути дорогим і виглядати круто, а відвідуваності може і не бути. У мене сайт безкоштовний. Я заплатила тільки 10 євро за домен. За хостинг нічого не плачу.

А тепер робимо з усього цього проміжний висновок: людина без досвіду створила безкоштовний сайт з метою висвітлення окремих судових справ, при цьому навіть не маючи юридичної освіти. Мета створення проекту – отримати грант. Розвиток сайту з назвою «Судовий репортер» не був в пріоритеті, бо люди «сидять в соцмережах». Риторичне запитання: кому взагалі спаде на думку «рейдерити» щось подібне?

Водночас, світ не стоїть на місці, і розвиток судової журналістики не може спинити ніхто. Для прикладу, у тому ж 2017 році в РФ з’явилось потужне агентство з назвою «Судовий репортер». І з’явилось на декілька місяців раніше, ніж заявила про створення свого сайту Ірина Салій.

«Судовий репортер» як медійний лакмус для брехливості

 

«Судовий репортер» як медійний лакмус для брехливості

В Україні у 2018 році теж з’явилось декілька організацій, що так чи інакше використовували назву «Судовий репортер»: Громадська спілка “Асоціація судових репортерів України”, Громадська організація «Судовий репортер», Інформаційне агентство “Судовий репортер”, ТОВ “Судовий репортер” (42166707), яке є видавцем газети «Судовий репортер».

«Судовий репортер» як медійний лакмус для брехливості

Відповідно до інформації з української сторінки Вікіпедії «Ідея створення Судового репортера виникла у 2017 році під час спілкування українського журналіста, головного редактора сайту Цензор.нет Юрія Бутусова та відомого адвоката, журналіста Олексія Шевчука. Судовий репортер має офіційно зареєстровані права інтелектуальної власності на найменування (свідоцтво №254828), однойменне інформаційне агентство (свідоцтво серії КВ №623-485Р) та друковану газету (свідоцтво серії КВ №23357-13197Р). Того ж року було створено офіційний сайт видання, а 1 грудня 2019 року створено офіційний Ютуб канал».

«Судовий репортер» як медійний лакмус для брехливості

 

«Судовий репортер» як медійний лакмус для брехливості

 

«Судовий репортер» як медійний лакмус для брехливості

І ось тут у Ірини Салій як то кажуть «підгорає»… Вона як справжня жінка не лише влаштовує істерики з цього приводу на своїй сторінці у «Фейсбук», але й проводить інформаційні війни, розпочинає антикампанію шляхом збору грошових коштів на банківську картку, проти відомого адвоката Олексія Шевчука, звинувачуючи його в тому, що він намагається “віджати” комерційне найменування проекту “Судовий репортер”. І при цьому вдало маніпулює фактами, бо ж свого часу мала, мабуть, гарних вчителів серед різного роду активістів-грантоїдів. Це виходить з того, що до початку роботи в «репортері» вона працювала з проектом «Наші гроші», який відомий викривленням фактів у своїх розслідуваннях, та останнім інтерв’ю у програмі «Честь і Нечесть» на 24 каналі, відомою вотчиною активістів.

«Судовий репортер» як медійний лакмус для брехливості

 

«Судовий репортер» як медійний лакмус для брехливості

До речі, і на 24 каналі в етері від 26 грудня, і увесь грудень на своїх сторінках у мережі Фейсбук Ірина Салій весь час як мантру повторювала одне і теж саме: «Судовий репортер» захопили рейдерським шляхом, це зробили нечесні і неетичні адвокати, їх сайт-клон фейковий і так далі.

Окремі пасажі «ображеної» Ірини треба виокремити:
– пов’язану з цим діяльність (створення Інформаційного агентства «Судовий репортер» – ред) я розцінюю як недобросовісну і неетичну поведінку і спробу дискредитації мого проекту.
– в мене одне побажання: …не передруковуйте публікації з фейкового адвокатського сайту.
– я знаю, що для багатьох це АО – синонім нечистоплотності. Але є і ті, хто не гребує працювати на них. Ну а шо?! Їсти ж треба шось. А честь і повага хоча б до себе – це не для всіх.
– я вранці ходила на запис програми “Честь і НеЧесть” (чи може нечисть??). Говорили, як воно бути судовим журналістом, про гівноадвокатів (“Баррістерс”), про суддів і прокурорів, все як воно є.

По-перше, нам здається, комусь варто зайнятись хоча б мінімальною самоосвітою. Бо сайти-клони, це усталений вираз, і означає цілком визначений інтернет ресурс, який користуючись розкрученим ім’ям і репутацією компанії, збирають замовлення, вимагають передоплату, але послуги надають низької якості, або надсилають підроблений, а не фірмовий, товар чи просто копіювати матеріали і правдоподібно видавати за свої.

Однак, жодного «клону» «Судового репортеру» не було, і бути не може: 1) є офіційне ЗМІ і є волонтерський проект; 2) у одного інтернет-ресурсу є торгівельна марка – у іншого немає, 3) різні візуальні «головні» сторінки сайтів, 4) різні домени, 5) різне наповнення (контент).

«Судовий репортер» як медійний лакмус для брехливості

 

«Судовий репортер» як медійний лакмус для брехливості

Про яке «клонування» чи «рейдерське» захоплення в такому випадку можна взагалі торочити?! Шкода, звичайно, що у І.Салій відсутня юридична освіта, бо тоді вона б, ймовірно, викладала свою позицію чіткіше і правильніше.

По-друге, говорячи про етичність, волонтерка-активістка-журналістка-тренерка (потрібне – підкреслити) Ірина Салій, сама поводить дуже неетично, використовуючи для бруду все, що попадеться під руку.

Для прикладу, ось дивимось цю новину http://www.sudreporter.org/testia-advokata-shevchuka-sudytymut-bez-perspektyvy-pokarannia/. Навіть не чіпляємось до назви, але дивимось на вміст. Перші декілька абзаців йде розповідь про події з зали судових засідань, що вочевидь і має робити справжній судовий репортер, а потім починається суб’єктивна помста: «Володимир Гера – тесть адвоката і партнера АО «Barristers» Олексія Шевчука. Останні кілька років Шевчук безуспішно намагався потрапити на державну службу. У 2019 він програв у конкурсі на посаду голови Держуправління справами, а перед цим також подавався на конкурс до Вищого антикорупційного суду. Як видно з реєстру НАЗК, 19 липня 2019 Шевчук також подавав свою кандидатуру на посаду члена Вищої кваліфкомісії суддів. Перед цим Шевчук кілька разів намагався потрапити в Раду громадського контролю при НАБУ, але не пройшов». І ось тут запитання: а звідки Салій знає про успішність чи не успішність конкурсів; від яких конкурсів Шевчук відмовився самостійно, а в яких брав участь з іншою метою, аніж перемога; і врешті-решт, а яке відношення все це має до справи № 466/9669/15-к?! Чи може ми все ще говоримо про об’єктивність подачі інформації? А чи можна говорити про мораль і етику, коли Ірина весь час тицяє «гівноадвокати, гівноадвокати, гівноадвокати»…

Хоча про що це ми… Про етику журналіста має знати справжній журналіст. А ця панянка колись сама визнала, що до когорти “акул пера” себе не відносила і відносити не збирається (https://medialab.online/news/court/): «Я не маю журналістського посвідчення й не потребую його. До суду завжди приходжу як вільна слухачка».

А поки вільна слухачка десь знову ображено розповідає про рейдерство, справжнє ЗМІ під назвою «Судовий репортер» продовжує свій стрімкий розвиток.

«Судовий репортер» як медійний лакмус для брехливості

Так, вже вийшов друком черговий номер періодичної газети “Судовий репортер”. Сьогодні таких випусків вже кілька десятків. При цьому газета направлена не тільки на інформування про актуальні цікаві судові справи, які вже ведуться або завершилися в суді, але також на додаткову корисну інформацію мешканців столиці та регіонів. Газета є цікавою для ознайомлення як професійним юристам, суддям, прокурорам так і звичайним пересічним громадянам, які цікавляться життям країни в цілому та, зокрема, столиці. Засновником газети “Судовий репортер” є партнер УГА – Громадська спілка “Асоціація судових репортерів України”, за якою закріплене право друкованого ЗМІ двома мовами – українська та російська.

Сама Асоціація судових репортерів України укладає меморандуми про співпрацю на рівні Апеляційних судів областей.

Паралельно розвивається й Інформаційне агентство «Судовий репортер», яке зовсім не збирається займати надвузьку нішу «походів» у суди, але проводить власні журналістські розслідування, інтерв’ю з відомими адвокатами та суддями тощо.

«Судовий репортер» як медійний лакмус для брехливості

Тому про клонів та фейків – це до когось іншого, а «Судовий репортер» ще довгий час лишатиметься лакмусовим папірцем того, якою насправді може бути брехня і правда у сучасному медіа-просторі.

Сергій Козлов,
керівник Громадської спілки “Асоціація судових репортерів України”

 

Джерело: vectornews.net

Комментариев: 0

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Back To Top